«На березі однієї великої ріки жив рибалка зі своєю сім’єю. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишилися в минулому. Тепер річка приносила все менше риби, сітки старіли і, оскільки новий човен купити не було за що, рибалці доводилося мало не кожен день починати з його лагодження.
Одного разу повз тих місць проходив старець і попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь вистачило на всіх, і відвели в найзручніше місце в будинку.
Вранці, зібравшись іти, старець запитав, чим йому віддячити господарів за дах і їжу. Бачачи, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки усміхнувся і сказав:
– Бачу, ти людина мудра і багато чого побачив. Дай же мені в подяку пораду — як вибратися з убогості, і цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з бідності, втопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки його і бачили.
Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець геть розуму позбувся? Як же я втоплю човен – ми і зараз заледве животіємо, а без нього і зовсім від голоду помремо…»
Не послухав рибалка пораду, жив як раніше, бідував все більше – ось вже і без вечері нерідко відправлялася спати вся його сім’я.
А одного разу, в сильну бурю, його старенький човник розбився, сам рибалка ледь-ледь вцілів.
Посиділи, пожурилися, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Через якийсь час привела їх річка у велике рибальське селище.
Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого-то у нього не було і купити не було за що.
Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.
Довго він так сидів і поміж своїх сумних думок став помічати: той човен вимагає ремонту, і он той непогано б поновити, а цей взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново його не відремонтувати…
І став рибалка човни ремонтувати, ось це вже він вмів чудово! Скільки йому колись довелося пововтузитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх дрібницях, що, сам того не помітивши, він став прекрасним майстром!
Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина чудеса, лагодить човни – краще нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди.
Небагато часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не будь-який, а з красивим садом. І гроші стали у нього з’являтися, а вже про голод в родині ніхто вже й не згадував.
Тоді тільки рибалка і згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває, – сказала Луна, – людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних турбот і прикростей.
А зміни, з чого б вони не починалися, завжди на краще. Особливо, коли людина готова це побачити і прийняти!»
