ЕСЕ НА ТЕМУ:

''УКРАЇНА -ЦЕ МИ''

                   Підготував учень 7 класу

  Коропецької загальноосвітньої    

школи І-ІІІ ст. ім.М Каганця

Гудзовський Юрій Ігорович

учитель: Сем'янчук

Софія Володимирівна

Україна — це ми

Моє ім'я Юрій і я вільний громадянин своєї держави.

Що для тебе свобода? Це те, що ніхто не зможе забрати. Намагатиметься, знаю. Але я не віддам. Бо не маю права віддавати те, що належить мені.  Я з козацького роду  і буду боротись за свою волю, за свою державу та за свої права. Якщо виникне потреба, то готовий віддати життя, як мої прадіди, як воїни Небесної Сотні, як військові зони АТО. Невже їхня кров пролита марно? Невже те, що вони для нас зробили, ми готові поховати через власний страх та якусь вигоду? Нове покоління будує нову державу.

Нехай я ще учень школи, але вже бачу майбутнє по-своєму. І точно знаю, що ділити свою державу з кимось із доброзичливих сусідів не хочу. Нехай це звучить наївно, але ми мусимо змінити життя на краще...

Моє ім'я Оксана і я українка.

Україна — великий потяг. Щодня один і той самий плацкартний вагон, одне й те саме місце. Щодня ті самі люди й ті самі обличчя. Здавалося б усе змінюється: час, локація, але,на жаль, не люди. Їхні думки й розмови все про одне: зарплати низькі, влада погана, їду закордон. Так і хочеться зірвати стоп-кран, висадити їх серед поля і нехай не вертаються. Або ж як дитину, яку наказано за погану поведінку, поставити в куток і хай думає над своєю поведінкою. Ну скільки ж можна нарікати на життя? Владу обираємо самі, роботу обираємо самі, життя будуємо самі. Усе в наших руках. Ми можемо набагато більше, ніж думаємо. Просто перестати лінуватись і вимкнути синдром жертви. Так, жалітися “ой, бідні-нещасні, МВФ дайте кредит, то дуже зручно”,  може ми почнемо вже не виносити з хати, а наоборот її збагачувати.

Нехай цей плацкартний вагон і пошарпаний, але він мій. І я не дозволю нікому його зруйнувати. Цей поїзд вічно живе у моєму серці. Нехай через 5 років, але потяг під назвою Україна стане крутим інтерсіті. Люди перестануть думати, як дотягнути до кінцевої зупинки, а намалоджуватимуться життям.

Моє ім'я Іван і я прагну бути лідером.

Не Верховна рада, а цирк “Шапіто”. Над нашими політиками сміється не тільки “Вечірній квартал”, а й весь європейський бомонд.  Де знайти того лідера, який поведе за собою народ. Людину, якій віритимуть, яка прагнутиме змін на краще для країни, а не для власної кишені. Реформи, реформи і ще раз реформи. Ось, що врятує нас від занепаду. Викорінити корупційні схеми, які процвітають в Україні, буде дуже важко. Але ж хтось мусить це зробити. Лідер, що дбатиме про народ. Лідер, якому важливий розквіт. Лідер, який розбирається в зовнішній та внутрішній політиці. Лідер, для якого Україна — це щось більше за товстий гаманець.

Моє ім'я Настя і вмію любити.

Любити всім серцем. Любити до втрати свідомості. Любити до останнього подиху. Так віддано, так ніжно і так щиро, як маленька дитина. Так пристрасно, так палко, як по вуха закохана дівчина. Так з повагою, так ласкаво, так без слів, як старенька бабуся.

Люблю за колосся нив, за брязкіт шабель та за синє небо. Люблю за усмішки, за   природу й за волю. Люблю за толерантність, за менталітет і нескореність. Люблю за солов'їну мову, за народні пісні та звичаї. Люблю за те, що є. Люблю зі всіма недоліками. Люблю до останнього. Люблю Україну!

Моє ім'я Україна і я прагну бути успішною державою!

Історія мого життя складна. Було усе: і війни, і зради, і геноциди, і любов. Сумного, мабуть, було більше ніж хорошого, але я не здаюсь. Падаю, буває дуже важко, але щоразу, коли думаєш ну от фінал, хтось допомагає підвестись з колін. Той, кому не байдужа. Так, я не найкраща. Але невже всі ми такі ідеальні?

Допоки я живу у серці кожного з вас, доти в мене є сили йти далі. Ви прагнете і я прагну. Ви розвиваєтесь і я розвиваюсь. Ви боретесь і я борюсь. Ми — разом від початку і до кінця.

Допоки є вишиванка, кетяги калини і синьо-жовтий стяг. Допоки лунає “Ще не вмерла”. Доти я буду жити і ставатиму кращою. Кроки маленькі, але вони є. Усе найкраще попереду. Ми зможемо...

Усі ми такі різні, але творимо одну справу. Ту, що почали давно-давним. Ми будуємо державу, як це робив Шевченко, Грушевський, Бандера, як це робила твоя прапрапрабабуся і мій прадідусь. Ми — історія. Ми — народ. Ми — країна. Не зациклюймось на поганому, адже в житті є стільки хорошого. Щастя в простих речах і тільки в наших руках.

Я-українець

Моя мама — українка

Мій сусід — українець

Незнайомий перехожий на вулиці — українець

Ми — одна велика сім'я під назвою Україна! 

Любіть її і цінуйте. Нас у неї багато, а вона така одна.