 |
Понеділок
14.07.2025
12:30 |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід |
| Офіційний сайт Коропецької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Марка Каганця |
Психолого-педагогічний семінар
Згідно з документами про реформування освіти в нашій країні, ми розглядаємо завдання формування особистості молодої людини як першочергове. Зрозуміло, що майбутнє нашого суспільства залежить від духовного, морального потенціалу юного покоління.
Розвиток і самореалізація особистості, творчість, свобода, відповідальність, совість, психічне здоров'я — ці та інші людські цінності ґрунтуються на емоціях. Саме тому основним принципом освітнього процесу проголошується принцип єдності інтелекту та афекту, зміст якого свого часу розкривали Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін та ін.
Гуманістична педагогіка заснована на принципах недирективної взаємодії вчителя з дитиною. Вона спрямована на формування у неї творчих здібностей і являє собою сукупність настанов, цінностей, що втілюються в педагогічному процесі. Серед них:
• визнання особистості дитини як самоцінності, її рівність у правах, свободах та обов'язках;
• сприйняття дитини такою, якою вона є, упевненість у її можливостях та творчих здібностях;
• емпатійне розуміння дитини, бачення її внутрішнього світу й поведінки з її позиції;
• відкрите, щире, довірливе спілкування з нею.
На основі цих настанов кожен педагог виробляє свій власний інструментарій навчально-виховного процесу.
Сенс усіх змістових змін в освіті полягає в зміні напряму педагогічного процесу на становлення особистості дитини, а саме:
• дитина повинна стати рівноправним учасником педагогічного процесу;
• має право на власну думку й власну помилку, певні висновки.
Гуманний підхід до дитини полягає в тому, щоб бачити в ній люди-ну, яка росте, стає дорослішою; підтримувати в ній прагнення ставати такою. Щоб забезпечити розвиток дитини у дорослий світ, слід: поважати її гідність, визнавати її права на вибір поведінки, виявляти інтерес до неї, співчувати, співпереживати успіху чи невдачі; сприймати як індивідуальність, проголошувати її досягнення та достоїнства. Потрібно враховувати активний процес саморозвитку, з повагою ста¬витися до фактів виявлення дитиною своєї власної позиції в конфлікт¬них ситуаціях, її свідоме намагання реалізувати свої можливості тощо. Кожен крок дитини на шляху до дорослості робить її життя цікавим, насиченим, бурхливим.
Проте існує незаперечний факт, що нині стосунки між дорослими та дітьми будуються в основному навколо успіхів у навчанні. Основ¬ний акцент робиться на здобутті знань, набуванні вмінь, навичок.
Позиція дорослого — це позиція відповідальності, позиція посередника в засвоєнні дитиною соціального світу, без чого неможливий перехід у світ дорослих: це сукупність соціокультурних цінностей, настанов, моральних норм, правил — того, що визначає умови життєдіяльності дорослого. Чим міцніші духовні зв'язки між різними за віком людьми, тим активніше ставлення дітей до світу дорослих. Тільки так можна успішно підготувати дитину до сприйняття ролі дорослого. У наш час, коли гуманізація проголошується метою нашого суспільства, посилюється потреба в інтегративному підході до дитинства, як до реального суб'єкта нашого майбутнього (Д.Й.Фельдштейн).
Гуманна педагогіка має створювати умови для переживання дитиною почуття свободи, обираючи тактику вільного вибору. Відповідальність починається з усвідомлення своєї активної ролі в тому, що стосується власної особистості. Можливість вибору викликає відчуття, що людина сама може визначати своє життя. Основне виховне завдання — це скоординований процес взяття відповідальності дитини за своє життя.
Психологи радять застосувати метод вільного вибору вже з двох років. Почуття вільного вибору, як зазначає Ш.О.Амонашвілі, постійно повинно супроводжувати дитину і в педагогічному процесі (на вибір дати тему для малювання, вірш для вивчення, задачу для розв'язання, але це зовсім не означає свободу дій). Гуманний підхід полягає в тому, щоб навчальний матеріал мав для учня особистісне значення, тобто щоб він хотів це вивчити, відчув у ньому потребу. Інструктувати учіння як вільно обране — це і є управління цим процесом згідно з потребами дитини, її інтересами, спонукаючи її до співпраці, співтворчості з учителем. Саме тоді створюються умови для саморозвитку.
А тепер відповімо: яка педагогічна атмосфера панує в родині, у дитячому садку, школі — авторитаризму чи гуманізму?
Спробуємо дати орієнтири для якісного оцінювання навчально-виховного процесу в будь-якій ланці системи освіти щодо його спрямованості на розвиток особистості дитини:
1. Яку культуру, який соціальний досвід, у якому обсязі, із якою глибиною і пристрастю вбирає в себе дитина?
2. Як здійснюється принцип єдності афекту та інтелекту в освітньому процесі; чи переборений когнітивний диктат, наскільки навчально-виховний процес охоплює особистість дитини в цілому, чи є навчання смислом життя дитини?
3. Які взаємини складаються у дитини з навколишнім світом, з людьми? Що панує в системі виховання — примус чи свобода вибору?
4. Наскільки педагогічний процес веде дитину до самореалізації, до утвердження свого «Я»?
Гуманізація педагогічного процесу потребує розглядати завдання формування особистості дитини як першочергове.
Особистість — це соціальна якість індивіда (людина народжується як індивід). її можна зрозуміти тільки розглядаючи дитину в сис¬темі стосунків, які складаються між нею та оточуючими: які зміни вона викликає у свідомості інших людей, який її реальний вклад у кінцевий результат їх діяльності. Зміст, характер, форма вияву ставлення дитини до інших визначає її моральність.
Моральність — це сфера практичних учинків, поведінки людини в її ставленні до інших людей. Через учинки людина виявляє свою сутність, це «акт вільного волевиявлення» (І.Кант).
Учинки за своєю природою можуть бути двох видів. Перша група вчинків пов'язана зі свідомим контролем, самодисципліною, здатністю стримуватися, підкорятися вимогам, правилам. Стримують дити¬ну від порушень правил страх покарання, почуття провини і сорому, муки сумління тощо.
В основі другої групи вчинків лежать почуття доброти, співчуття, бажання допомогти. Ці вчинки здійснюються спонтанно. Людина не може зробити інакше, бо це неприродно для неї.
Як бачимо, основний зміст особистості, її внутрішній світ можна зрозуміти, якщо визначити, які почуття лежать за її вчинками.
Будь-які дії людини супроводжують емоції, безпосередні переживання, що пов'язані з потребами. Емоції існують у свідомості поза знаннями. Наприклад, переживання страху і знання, що таке страх — не одне й те саме. Але знання про те, що я переживаю страх, впливає на переживання: змінюється сила переживання, посилюється контроль за діями і навіть регуляція зовнішнього його вияву.
Емоції мають вирішальне значення в актах самосвідомості, їх вважають самодостатнім виявом «Я» особистості. Наприклад, ми можемо мати уявлення про особистість, якщо будемо знати, що хвилює людину, яка причина її переживань, чому радіє і що викликає смуток.
Вони підсилюють спонукання, мобілізують життєву енергію. Проте система емоцій має незалежну мотиваційну енергію: вони самі можуть бути мотивами поведінки. Наприклад, якщо є інтерес, інших спонукань і не треба. Емоції можуть виявити більшу силу, ніж інші спонукання, підсилювати останні або послаблювати їх.
Безпосередні переживання здійснюють функцію позитивного або негативного підкріплення, вони сприяють набуванню корисних форм поведінки та усуненню тих форм, що не виправдали себе (на¬приклад, емоції сорому, провини тощо).
Емоції виступають регуляторами людського спілкування. Це мовлення без слів. Погляд, міміка, жести, поза свідчать про емоційний стан, який ми враховуємо під час спілкування. Спілкуючись, ми одержуємо 80% інформації через зовнішній вигляд людини. Навіть у новонародженої дитини перший зв'язок з оточуючими людьми теж встановлюється за допомогою емоцій.
Емоційне ставлення людини до предметів, явищ, людей стає стійким, формуються почуття, наприклад, любові, прихильності, відповідальності тощо, які є центром душевного життя, головними, провідними чинниками в характеристиці особистості. Але кожне почуття (моральне, естетичне, інтелектуальне, практичне, батьківське тощо) реалізується в різних емоціях. Наприклад, почуття любові породжує цілий спектр емоцій: радість, смуток, гнів, страх, горе тощо.
Переживання надають сенс людському буттю, вони формують життєві цінності, тобто те, що має значення для життя людини, що спричиняє процеси пізнання людиною соціального світу та здійснює психічну регуляцію поведінки в соціальному середовищі. Емоції заряджають енергією та організують сприймання, пам'ять, мислення. Без емоцій немає творчого пошуку істини. Вони активізують вегетативну нервову систему, яка у свою чергу впливає на ендокринну та нервово-гуморальну системи. Якщо поведінка, адекватна емоції, з якихось причин не може здійснитися, то це загрожує індивіду психосоматичним розладом. Хронічні стреси, довготривалі переживання негативних емоцій послаблюють імунну систему.
Таким чином, знання закономірностей розвитку емоцій у різних вікових групах і пов'язаних із цим особливостей поведінки дітей необхідне не лише для розуміння особливостей становлення їх особистості, а й для діагностики й лікування психосоматичних захворювань: неврозів, депресій тощо.
У центрі уваги вихователів та вчителів мають бути передусім базові емоції: радість, смуток, страх, образа, сором, гнів, здивування. Ці емоції мають виразну специфічну експресію, вони добре усвідомлюються навіть дитиною.
Якості цих емоцій упродовж життя залишаються незмінними, але причини, що їх викликають, форма їх зовнішнього вияву і наслідки залежать від віку. Наприклад, зовнішня форма їх виявлення з віком стає м'якшою, слабкішою, мімічні виявлення — витонченими. Люди¬на навчається навіть маскувати свої переживання, за байдужістю хо¬вати зацікавленість, за веселістю — смуток тощо.
Усвідомлення емоції дає змогу дещо контролювати її. Проте якщо емоцію деякий час стримувати, заглушувати, це може призвести або до вибуху, або до перебільшення енергії в нервовій системі, що загрожує психосоматичним захворюванням.
Як дорослий може допомогти дитині в ситуаціях емоційного напруження, коли дитина переживає якусь негативну емоцію? Наприклад, при переживанні горя виразні мімічні риси застигають на декілька секунд, але саме переживання може тривати довго.
Дуже важливо знайти причину, усунути її, зменшити страждання, допомогти вийти з цього стану:
• разом із дитиною знайти шлях вирішення проблеми. Поставитися спокійно, поговорити, пригорнути до себе, торкнутися ніжно плеча;
• якщо дитина переповнена емоціями, дати висловитися, навіть поплакати;
• якщо напруження не спало, слід переключити увагу на те, що заспокоїть (малювати, розглядати книжку, дати м'яку іграшку, включити в гру дітей).
Таким чином, дитину слід учити активно переносити своє лихо, інакше, коли стане дорослою, намагатиметься забутися за допомогою алкоголю.
Якщо дитину залишати з лихом наодинці, то емоція горя стане викликані страх і переросте у боягузтво.
Якщо насміхатися над дитиною, яка плаче, або бути байдужим до її сліз, вона відчуватиме сором, провину. Проте, коли дитина не вміє переживати, відчувати власний душевний біль, вона не на¬вчиться розуміти біль іншого, співчувати йому.
На будь-яку погрозу, на відсутність небезпеки, коли спіткає невдача, дитина відповідає емоцією страху. Страх може служити сигналом пошуку захисту. У стані страху дитина переживає сильне напруження, навіть може заціпеніти. У такому стані важко мобілізувати себе. Якщо дитина ляклива, вона може стати жертвою насильства, вона ніби чекає, щоб її образили, побили. Страх гальмує як критичне мислення, так і навчання.
Якщо дитина виявляє стійку тривогу, до неї треба бути особливо уважною, допомогти подолати страх. Дитина повинна ставитися до страху як до надзвичайної ситуації, тоді вона навчиться уникати небезпеки. Дорослі, які розуміють дитину, ніколи не нав'язують їй того, чого вона може злякатися.
|
| Категорія: Психологічна просвіта вчителів | Додав: kristinkoropec (20.03.2021)
|
| Переглядів: 141
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|