 |
Вівторок
15.07.2025
13:29 |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід |
| Офіційний сайт Коропецької ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Марка Каганця |
Перший учитель: умови впливу на учнів
Яку вчительку люблять учні молодших класів? Варіанти відповідей: принципову, вимогливу, ліберальну.
Яка ж із них правильна? Відповідь декого розчарує. Учні любитимуть усіх трьох учительок, тому що вони перші. Ця любов у самій природі дитини, а не через особливі наші заслуги перед нею. Скористайтеся цим, віддаючи свою любов дітям.
«Що значить учитель?» — запитував В.Сухомлинський і відповідав: «Це передусім — людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними».
Учитель початкових класів і діти — це єдиний «організм» взаємовпливу. Подібний «феномен» виникає двічі в житті кожної людини: у момент народження і під час першої зустрічі з учителем і школою.
Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній роботі. Від того, які почуття вона викликає, багато в чому залежить і якість навчання. Зацікавленість, захопленість, упевненість у своїх силах, задоволення, — усе це могутній стимул до навчання. Підтримка позитивних емоцій стає одним із важливих завдань для вчителя початкової школи. Бо саме навчальна діяльність повинна нести дитині насолоду від пізнання довкілля.
Авторитет першого вчителя в очах учнів молодших класів інколи перевершує авторитет батьків. Про це необхідно пам'ятати та використовувати в навчальній діяльності з метою закладання «еталонів» досконалого, прекрасного, гармонійного. Саме цей етап і може називатися періодом:
• найбільшої «навіюваності», за весь свідомий етап учіння людини;
• природним, культурним, науковим, технологічним простором пізнання.
Саме тут закладаються взаємозв'язки мислення, почуттів та уяви як рушійних сил розвитку таланту дитини.
Психологам і педагогам добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню успішності та продуктивності навчання. Саме тому ми повинні вірити в сили кожного учня, надавати йому можливість розпочинати знову і знову, долаючи труднощі розвитку. Тільки мудре, доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації учня до нового виду діяльності — учіння.
На жаль, не всі вчителі відповідають належним критеріям, і, як наслідок — психотравмуючі ситуації, які несприятливо впливають на психічний стан дітей, руйнують гармонію дитячого таланту.
Крикливий і роздратований учитель, що не бажає чи не може себе стримувати, негативно впливає на психічне самопочуття та працездатність дітей, викликає в них негативні переживання, стан тривожного очікування, невпевненості в собі, страх і почуття незахищеності. У такого вчителя діти залякані, пригнічені, крикливі та грубі у стосунках одне з одним; вони часто скаржаться на погане самопочуття і настрій, на болі в серці й животі, головний біль.
Маючи справу із вразливою душею дитини, учитель повинен оберігати її духовну цілісність. Справжньому вчителю не досить бути гар¬ним методистом. Йому потрібно досягти певної духовної висоти моральних переконань.
Завжди слід пам'ятати, що негативні вияви особистості вчителя можуть неусвідомлено наслідуватись учнями і з часом стати не¬від'ємними рисами характеру спочатку дитини, а згодом — юнака чи дівчини, що нестимуть цей «здобуток» упродовж свого життя.
Отже, коли вчитель роздратований, він має врахувати наступні правила, які допоможуть зберегти власне здоров'я та не допустити його руйнування в учнів:
• умійте відволікатись од проблем на певний час;
• будьте розумними й тактовними;
• іноді потрібно й поступатись; неможливо бути досконалим абсолютно у всьому;
• не висувайте занадто великих вимог;
• не гнівайтеся;
• намагайтеся не залишатися наодинці зі своїми неприємностями.
У чому полягає підготовка вчителя? У тому, що він повинен бути психологом, дбати про психічне здоров'я школярів. З одного боку, учитель повинен знати і слідувати загальній меті педагогічного процесу. З іншого боку, він має бути активним учасником створення психологічного мікроклімату класу. Учитель має вміти організовувати колективну діяльність дітей з тим, щоб вони відчували комфорт і гармонію в соціальному оточенні.
Нервові педагоги створюють у класі й навіть у школі атмосферу нервового напруження, вони хочуть зробити дуже багато, показати передусім себе.
Негативні вияви характеру нерідко мають молоді, гарячкуваті педагоги.
Однією з причин важкої адаптації дитини до школи є різка зміна стилю спілкування педагога з дитиною. Навіть за позитивного ставлення до дітей учитель часто застосовує більш суворі, авторитарні форми впливу, ніж ті, до яких звикли дошкільники (особливо це є актуальним у зв'язку з переходом до чотирирічної початкової школи, коли діти йдуть до школи з шести років). Ці форми взаємодії часто сприймаються дитиною як вияв особистої неприязні, що призводить до пасивності, пригніченості, невпевненості в собі.
Порушення у поведінці шестирічок
Ітиметься про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тоб-то про відхилення од норми, а не про симптоми психічних захворювань, які можливі у шестирічок.
Кожне таке порушення, як правило, спричинене:
• педагогічними прорахунками;
• недорозвиненістю центральної нервової системи (віковою незрілістю);
• незначними ушкодженнями мозку (у результаті проблем у період вагітності та пологів), які можна ліквідувати за умови, що виховання до 7—8 років проводитиметься на належному рівні.
Агресивність
Багатьом шестирічкам властива агресивність.
Переживання та розчарування дитини, які вона важко переносить через незрілість нервової системи, для дорослих здаються незначними, а даремно. Адже неувага до них веде до певних негараздів у поведінці дитини.
Причинами агресивності є: страх бути травмованим, ображеним, ушкодженим. Чим сильніша агресія, тим сильніший страх криється за нею.
Страхи спричиняють порушення у соціальних стосунках дитини і дорослих, які її оточують.
Форми агресії: фізична агресія — бійки, ламання речей (така поведінка мотивована потребою уваги до якихось драматичних подій); вербальна агресія — діти ображаються, сваряться, глузують.
Якою має бути реакція вчителів, батьків на агресію:
• Насамперед слід спробувати стримати агресію, не дати їй вирватися.
• Дорослий обов'язково має висловити своє незадоволення подібною поведінкою.
• Дуже корисно запропонувати дитині прибрати вее те, що вона потрощила, пояснюючи при цьому: «Ти великий (ка) та сильний(на), щоб псува¬ти речі, тому я переконаний (на), що ти допоможеш мені прибрати».
Запальність, гарячкуватість
Шестирічну дитину вважають запальним та гарячкуватим, якщо він схильний через дрібниці влаштувати істерику, розплакатися, розі¬злитись, але агресії при цьому не виявляє.
Запальність — це скоріше вираження відчаю і безпорадності, аніж вияв характеру.
Як і у випадку з приступом агресивності, слід спробувати запобіг¬ти вияву гарячкуватості: відволікти дитину; залишити її сам на сам; спонукати старших дітей висловити свої почуття словами. При цьому тон дорослих має бути спокійним, урівноваженим, стриманим.
Коли приступ мине, необхідний спокій, особливо, якщо дитина сама налякана силою своїх емоцій.
Але дорослі не повинні поступатися дитині лише задля того, щоб не викликати у неї припадку; важливо з'ясувати, чи справді заборона дорослих має принципове значення, чи не відбудеться боротьба з чи¬мось незначним, дріб'язковим.
Пасивність
Дуже часто дорослі не вбачають ніякої проблеми в пасивній по-ведінці дитини, вважаючи її просто «тихонею», яка вирізняється доб¬рою поведінкою. Але це не завжди так. Дитина може бути нещасною, пригніченою, неспроможною висловити свої емоції.
Причини пасивності:
1. Здебільшого це — реакція на неувагу або негаразди вдома. На-магання зануритися у власний світ. Ознаками, які допомагають ви¬явити стан пасивності, є:
• посмоктування пальця;
• дряпання шкіри;
• висмикування з себе волосся або вій;
• розхитування стільця тощо.
Учитель та батьки мають допомагати дитині висловити свої пере-живання в іншій, більш прийнятній формі, домогтись її довіри і при-хильності.
Проблеми, які виникають у такої дитини, учителі мають вирішу¬вати в безпосередньому контакті з її батьками, допомагаючи учневі подолати переживання.
2. Причиною пасивної поведінки дитини може бути:
• побоювання реакції нового дорослого;
• малий досвід спілкування з ним;
• невміння звертатися до дорослого.
Така дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення.
Необхідно, щоб учитель та батьки допомогли їй набути впевне¬ності в собі.
Гіперактивність
Усі описані вище зрушення у поведінці є більшою мірою вадами виховання, а не наслідком загальної вікової недорозвиненості цент¬ральної нервової системи.
Причиною гіпердинамічного синдрому є ушкодження головного мозку, викликані: ускладненнями вагітності та пологів; виснажливи¬ми соматичними захворюваннями (діатезом, диспепсією — порушен¬ням процесів засвоєння поживних речовин у шлунково-кишковому тракті, що супроводжується розладом його функцій); фізичними та психічними травмами.
Основними зовнішніми ознаками гіпердинамічного синдрому в дитини є: неуважність; рухова загальмованість (дитина діє, не за-мислюючись над наслідками).
Перші вияви гіперактивності можна помітити вже у немовлят. Пік вияву гіперактивності припадає на 6—7 років. Якщо процес вихован¬ня налагоджено, то у більшості випадків до 14—15 років дитина стає врівноваженою.
Як реагувати вчителеві й батькам на гіперактивність:
• не можна стримувати рухову активність такої дитини;
• рухову активність треба тільки спрямовувати у потрібний напрям;
• слід навчити дитину зосереджуватись;
• не можна на таку дитину тиснути суворими покараннями або заборонами та обмеженнями.
Невиконання цих порад призведе до частих зривів, які розхитають нервову систему дитини.
Адаптація та чинники які їй сприяють.
Статус учня — це дуже відповідальна роль, яку освоює шести¬річна дитина. Цей шлях потребує від неї певного часу для адаптації.
Адаптація шестирічки до школи може тривати від 4 до 7 тижнів, а може проходити цілий рік.
Чинники, які зумовлюють високий рівень адаптації
Сприятливі чинники соціального мікросередовища дитини Кількість дітей з високим рівнем адаптації, %
Адекватне усвідомлення свого статусу у групі ровесників 97,8
Правильні методи виховання в сім'ї 95,3
Відсутність (загалом) конфліктної ситуації в сім'ї 94,4
Відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм 91,1
Високий рівень освіти батька 87,9
Функціональна готовність до навчання у школі, шкільна зрілість 86,9
Високий статус дитини у групі до вступу в 1 клас 85,8
Високий рівень освіти матері 83,2
Повна сім'я 77,6
Задоволення від спілкування з дорослими 74,3
Позитивний стиль ставлення до дітей з боку вихователя і вчителя під час підготовчого періоду 62,7
Позитивний стиль ставлення до дітей учителя першого класу 59,8
Це допоможе усвідомити деякі причини труднощів адаптації учнів.
Буденний темп, ритм, інформаційний тиск, екологічна ситуація активно впливають на сучасну дитину: вона швидко втомлюється, перевтоми стають усе частішими, а відтак відбувається виснаження організму. Саме виснаження руйнує у дитини рівновагу, гармонію душі й тіла, гальмує розвиток таланту. Ось чому в навчальному процесі шестирічок необхідно враховувати умови збереження їхнього психічного здоров'я.
Пам'ятайте! Шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає особливості мислення, притаманні дітям дошкільного віку; у нього переважає мимовільна пам'ять, продуктивна увага не більше 10-15 хвилин.
Тому на порозі першого класу варто повісити гасло: «Учителю, не нашкодь своєму учневі, цим ти збережеш його як особистість, здатну творити і реалізувати свій талант!»
|
| Категорія: Психологічна просвіта вчителів | Додав: kristinkoropec (20.03.2021)
|
| Переглядів: 151
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|